байдуже, вже

Багато шепотіти ледве чутно сміятися у розпачі з життя і прагнучи на волі буть всидіти на місці вдавати з се невинеє дитя побудувати міст з уламків літописців такий щоб витримав усе тяжке життя не плакать на могилі в чужім місті не віддаватися на забавку вітрам де линуть думки в райдужній калюжі на славу сонцю з різнобарв*ям кольорів що гріє рану від мого віконця в змарнілий від пихи й байдужжя світ - На першім подиху смачного божевілля я чую вірші квітів запашних - Це повний апогей мого свавілля - я бачу як життям прониклись звуки як на сопілках грає цілий ліс невже блукатимуть по світі мої очі шукаючи спокою серед довгих кіс